Останні кілька років були насиченим часом для мене. Я і раніше працював в режимі нон-стоп, але тут склалося – і життя, і робота нон-стоп між двома континентами. Це суміровалося в відмінний і корисний досвід завдяки руководству ТПП України, доверившему мені представляти організацію в країнах МЕРКОСУР.
Передо мною була поставлена задача - прокласти дорогу на південноамериканський континент для українських експортерів. За цей час ми провели більшу роботу, було п'ять продуктивних поїздок в Латинську Америку, про які я мало писав. В Латинській Америці є великий інтерес до України, який нам надо підпитувати і наповнювати сенсом. Встановлені тісні контакти на рівні керівництва секретаріату МЕРКОСУР (загальний ринок країн ЛА, включає 4 постійних країни-члена, 6 асоційованих. 2 країни-наблюдателя), на рівні Генерального секретаря ЛАІ (Латиноамериканська асоціація інтеграції, об'єднує 13 держав ЛА). Сама владна конфедерація, що об’єднує виробників Аргентини (CAME), за рішенням свого президента, надала на своїй території в Буенос-Айресе офіс для української ТПП як майданчик для представництва та підтримки нашого бізнесу. Мені, у свою чергу, керівництво CAME довірило бути офіційним представником конфедерації в Україні. Встановлені хороші контакти на рівні Національного конгресу Аргентини, там сформований пул парламентарів, готових активно сприяти більш глибокому розвитку двостороннього українсько-аргентинського партнерства.
Але тут в Україні нам надо осознавать, що цей шлях надо обкатувати, закріплювати, щоб він вийшов у постійне, довгострокове, взаємовигідне співробітництво. Ми і з цією задачею обов’язково вирішимося, якщо держава Україна, українські бізнес-асоціації, приватні виробники, суспільство в цілому, будуть тісно зв’язуватися і діяти, повідомляючи як послідовні, відповідальні, швидко реагуючі, іншими словами, як цивілізовані партнери, як друг для друга, так і для оточуючого нас світу.
Меня неодноразово запитують: ви вже продовжуєте контактувати з Латинською Америкою, так чому ж наші товари реками не текуть на південноамериканському континенті? Попробую відповісти развернуто.
Коли я окунувся і вник у спектр питань, що стосуються світової торгівлі, я поняв реальну картину того, як виглядає Україна на міжнародних ринках. Відзначаю: з першими днями обретенія незалежності і по сей день Україна ніде і ніхто не чекає, щоб з порогом завершити об'єднання. То, як Україна намагається вписатися в світову економіку, вплоть до актуального періоду, виглядає досить хворобливо. И будем говорить прямо - на мировой торговой карте мы пока на обочине. Щоб подолати малопривабливий і стратегічно невигідний імідж експортера переважно сир’я і напівфабрикатів, нам необхідний якісний скачок, а не імпульсивні тимчасові заходи, інакше ми ніяк не модернізуємо генетику української економіки, закладену в радянський період.
Говоря прямо, на міжнародних ринках Україна дивиться в цілому, як намагається схитити провинциалка, яка далеко не завжди пропонує якісний товар. Такое положення речей можна змінити. Тільки надо не говорити, а реально займатися проблемою конкурентоспроможності національного бізнесу. Прежде всього, це надо робити на рівні держави. Так, ТТП України, я маю честь представляти в країнах МЕРКОСУР, хочу і стараюсь витягнути на себе величезний пласт робіт з просування українського експортера на світові ринки, але без сильного плеча з боку державної машини це не дасть максимального результату.
Що ж мешає сьогодні українському експортеру? Ему мешає низька конкурентоспроможність продукції. Тут можна привести цілий ряд причин, починаючи від високої енергомісткості та високих ставок на кредитному ринку, заканчуючи недостатню дипломатичну та політичну підтримку. Ему мешає недорозвитість базових інститутів ринкової економіки. Нашому експортеру складно конкурувати на зовнішніх ринках в умовах відсутності чотирьох правил ведення бізнесу та невизначеності прав власності. Ему мешает відсутність раціональної державної експортної політики. Тут можна говорити про неефективності політики податкової, денежно-кредитної, валютної. Ему мешает і відсутність інфраструктурної підтримки. Тут важливо згадати про затягування зі створенням кредитно-експортного агентства, надійних систем страхування та загального алгоритму просування товарів на світових ринках.
В актуальному періоді на світових ринках, особливо в динамічних сегментах, дуже висока конкуренція, жорсткі ринкові умови виживання, високі вимоги до технологічного рівня та якості товарів. Все це обмежує маневр отечественных виробників. Не варто в цьому зв'язку забувати про протекціоністські, і про політичні заходи тиску зі сторони впливових держав. На жаль, ми поки що не маємо достатньо серйозних впливів на подібні процеси, а тому, зачастую, наші державні структури просто не в змозі надати рівень підтримки експортерам у відставці великих міжнародних контрактів.
Незважаючи на комплекс наведених причин, які гальмують наших експортерів, включаючи таке гальмування як інертність їх власного мислення, в цілому український бізнес демонструє бажання і готовність виходити на зовнішні ринки. Поступово відтачується тактика і стратегія боротьби українських підприємств за вигідні контракти. Наші виробники вже не бояться замикатися у фокусі традиційних ринків, а роблять прорив на ринках, які раніше казалися непідвладними українському виробнику. Для розвитку таких процесів поступово формуються позитивні внутрішні і зовнішні фактори. У нас є, що запропонувати світу, як є потенціал для створення конкурентоспроможної ринкової економіки та зміцнення позицій на міжнародних ринках. Тільки є принципиальне «ні»: наявність потенціалу волшебним способом не приведе до нарощування українського експорту, але може привести глибокі внутрішні реформи паралельно з реалізацією державної стратегії розвитку високотехнологічних виробництв.
Едуард Єфіменко
