Одна з реальностей складається в тому, що половина ВВП України забезпечує експорт. Ми знаходимося в умовах, коли ряд традиційних для України ринків продовжує залишатися заблокованим. Процес переорієнтації іде, але навіть в наших складних умовах, його можна і потрібно проводити більш адекватно і ефективно. Очевиден і той факт, що Експортна стратегія, представлена колишнім урядом, вимагає свіжого погляду, як з урахуванням швидкозмінних обставин глобальної ситуації, так і з урахуванням логічно корекційних нових підходів Кабміну, спрямованих на зниження внутрішніх економічних і політичних ризиків.
Об'єктивно, у нас ставиться питання професійної та результативної роботи лобістів національного експорту на всіх рівнях. У тому числі недостатнім є та організація їх підтримки. Це означає, що найпотужніший інструмент формування іміджу країни в світі, а також важливий інструмент благоприятного сприяння українських контрагентів як надійних постачальників якісних товарів і послуг працює слабо. Хоча не поглиблюючись у цілий ряд негативних моментів, пов'язаних зі станом державної експортної політики, можна стверджувати - цьому направленню не приділяється належна увага. Потрібні не просто розмови про нові ринки, їх системна обробка потрібна, нова парадиг їх підтримки та відповідальності, потрібні нові акценти, як у внутрішньому, так і в міжнародному політичному та дипломатичному дискурсі.
Нова відповідна версія державного проекту в сфері експортної політики має поставити конкретні завдання: підвищення рівня працездатності української економіки та статусу України в загальнорегіональному геополітичному контексті, в тому числі, на глобальних майданчиках. Вивод: географічна диверсифікація національного експорту продовжує залишатися одним із пріоритетів для керівників блоку.
Контекст нової версії міг би бути оптимізований за рахунок нових факторів. До прикладу, таким фактором можна було б стати не фрагментарним, серйозний вихід України на ринки країн Латинської Америки та Карибського басейну. Пора ісправлювати помилку недальновидного відсутності України на континенті, що представляє 33 країни, з населенням понад 600 млн. людина, з ВВП близько 6 трлн. дол.
Це великий і перспективний економічний регіон, це величезний ринок, провідні країни, які відрізняються від інших економічних моделей, побудованих, головним чином, на неоліберальній основі. Пора підвищити значимість Латинської Америки у зовнішній стратегії України, переміщуючи цей континент з периферією українських інтересів. Киеву є чим зацікавити і що запропонувати ряд країн регіону. Активізувати пакет латиноамериканського управління можна з розробки конкретних угод про економічне та науково-технічне співробітництво в різних сферах. У перспективі, розвиваючи платформу довіри та співробітництва, помімо економічної вигоди від торгового партнерства, Україна могла б розраховуватися від латиноамериканських країн-партнерів і на політичні дивіденди на світових майданчиках, у чому Київ остро потребує.
Сьогодні за впливом на країни Латинської Америки сперничають не тільки топ держави сучасного світу. Наряду з постійними пиками та спадами історії пересечених інтересів між США та РФ, ми спостерігаємо на південноамериканському континенті серйозну втягнутість прагматичного Китаю, не спадають обороти японо-китайського конфлікту за ринки та ресурси, очевидно активне та щільне проникнення бізнес-інтересів європейських країн, і таких держав як Ізраїль, і навіть Білорусь.
В современный период «долгая логистика» - це не аргумент для країни, яка хоче бути цікавим світу, і хоче впливати на нього. Аргумент України – не бути для світу з числа неблагополучних «занепалих держав», а слить країну, де швидко ідуть реформи, покращується діловий клімат, країну, з активною дипломатією, ефективною експортною політикою, країну, з якою можна взаємовигідно співпрацювати за різними напрямками на довгостроковій основи.
Едуард Єфіменко
